Стрічка "Маніяк" знята як рімейк фільму жахів 1980 року про маньяка-шизофреніка, який вбиває жінок і перетворює їх на манекени. Фільм побудований не так на екшні як на внутрішніх переживаннях злочинця. Тому і всі події ми бачимо його очима, мовби камера і є самим маніяком, а його обличчя ми бачимо лише в відображеннях. Трохи дивно було дивитись фільм з Елайжою Вудом без Елайжі Вуда, адже він появляється практично лише в декількох моментах, хоча й весь фільм відчувається його присутність. Такий операторський хід не новинка в кіноіндустрії, але досить цікава ідея, адже так простіше передати настрій головного героя, його думки. Хоча й весь фільм знімати від першої особи було поганю думкою, бо вже з середини перегляду ставало нудно.

Зазвичай у фільмах такого типу, навіть коли головний герой злочинець, глядач все рівно стає на сторону правосуддя. Але в "Маніяку"  все побудовано так, що перейматися долею жертв практично неможливо. Режисер настільки знеособив постраждалих дівчат, що після перегляду стає соромно за свою байдужість до їхнього вбивства. Тому фільм дуже неординарний.  Важко сказати яка мораль стрічки. Маніяка не засуджують але й не виправдовують – вибір повинен зробити сам глядач.

В фільмі багато крові, оголених дівчат і бруду, тому він заборонений для перегляду особам до 18 років. Він важкий як для сприйняття так і по атмосфері. Зазвичай фільм жахів просто лякає, а тут депресивна атмосфера навіює відчай. Тому чутливим людям його краще не дивитися, фільм не для підняття настрою.

 Важко було звикнути до думки, що маленький Фродо став жорстоким вбивцею. Можливо Вуд боявся стати актором однієї ролі, хотів побороти стереотип хорошого хлопця. Йому це, звичайно, вдалося, бо акторської майстерності в нього не забереш. Та й він вже давно довів що йому під силу будь-які ролі і в "Ілюмінації", і в "Оксфордських вбивствах".

Ну що ж, зі своєю темною маніакальною стороною Елайджа Вуд впорався, але, по-правді кажучи, хобітом він мені подобався більше.

Maniac