"Якщо у фразі є слово "сідниця", публіка, якою б вона не була вишуканою, почує тільки це слово", - казав Жюль Ренар. Це ж можна сказати й про фільм: якщо він вульгарний, то які б моральні цінності не пропагував, на них ніхто  не зверне увагу. До прикладу, спільна робота Шона Андерса і Адама Сендлера "That’s My Boy"  – "Мій пацан". Фільм  розрахований на невибагливу аудиторію. Операторська робота не погана, в принципі, як і гра акторів, але от картина в цілому залишає бажати кращого. Аморальні жарти, інцести, деградація молоді - основні вектори, в напрямку яких рухається сюжет. Тому на центральну проблему в фільмі, «відносини батьків і дітей», увага глядача особливо не звертається.

Фільм з’явився на екранах у 2012 році, а вже цього року отримав премію Золота Малина за найгіршу чоловічу роль та найгірший сценарій. Загалом, фільм позитивний і для любителів американських треш-комедій підходить та його часто критикують за так званий "туалетний гумор".

"То яка мораль фільму?", - спитаєте ви. "Поняття не маю", - відповім я. Це типова комедія з Адамом Сендлером, щоправда набагато вульгарніша за попередні його роботи. Фільм одноразовий  – глянув і забув. І це одноразове задоволення коштувало режисеру $ 70 000 000. Хоча, завдяки касовим зборам фільм не провалився в прокаті. За офіційними даними, лише в Україні на нього купили квитки 168 тисяч людей.

Бувають моменти в житті, коли як би ти не хотів зняти фільм, скільки в тебе б не було на нього грошей – варто зупинитися. Стрічка з примітивним і нецензурним сюжетом не може «виїхати» навіть при участі в ній популярних акторів.

"Піпл" таке, звичайно, "хаває", але нудити після цього може довго.

That's My Boy