Перейдемо спершу до справи, а потім трішки поміркуємо, як виняток. Наша героїня - Керолайн, надмірно чуйна (з погляду іншого циніка) і стурбована минулим (як діагностував би будь-який психоаналітик) дівчина, в особі якої є якась настирлива, віддалена схожість з Голді Хоун (знавець генеалогії скаже вам, в чому тут справа). Керолайн працює в притулку для старих - по-англійськи він називається, звичайно ж, інакше. Виробнича практика демонструє її нездатність переносити ту суму старечих драм, яка тут копиться, деколи зменшуючись на одну-дві, але незмінно поповнюючись до критичного балансу. Вона звільняється, щоб піклуватися про одного окремо взятого старого, якого - неважливо. З одним, як вона припускає, їй буде легше, а отже - вона краще виконає свої обов'язки. По оголошенню вона їде у напрямі Нового Орлеана. Недалеко від цього міста, в луїзіанській глушині, в старовинному особняку, що знавав кращі дні, живе Бен - старезний американець, сильно зачеплений інсультом. Він і вимагає догляду медсестри. Дружина Бена, загадкова старушенція Вайолет, ніби і доброзичлива, але всієї правди Керолайн дарма не скаже. Замість правди (яка, цілком імовірно, потрібна лише дурням), вона дає дівчині Ключ від всіх дверей. Той самий. Від всіх, окрім однієї: є на горищі загадкова кімната, через якоу, власне, Керолайн і стала луїзіанською провінціалкою.

Джон Сільвер