"Голодні ігри", "Той, що біжить лабіринтом", "Дивергент"... одна за іншою виходять книги, а потім і фільми зі схожою тематикою. У кожній з історій підлітки протистоять тоталітарному ладу. В принципі, доволі гостра і потрібна тема постійно повторює сама себе. Тому складається враження, що на екрані ми не можемо побачити (і не бачимо) ніякої нової ідеї, а тим більше - сенсу. Третя частина "Дивергента" вийшла доволі непоганою з огляду спецефектів і відверто слабкою з боку сценарію.

У третій частині "Дивергента" герої зважуються покинути звичний світ і дізнатися, що ховається за стіною.

На екрані ми знову бачимо Шейлін Вудлі, Тео Джеймса та Енсела Елгорта.

У чому ж проблема? Ймовірно, творці подібних фільмів просто не поважають свою аудиторію, адже переконані, що квитки у кіно вони і так куплять.

Першою помилкою був поділ останньої частини на два фільми (перший з них - "За стіною" - зараз йде в українських кінотеатрах; другий з'явиться у 2017 році). Ясна річ, ця стратегія спрацювала у "Гаррі Поттері". Втім, "Дивергенту" банально не вистачає подій для двох фільмів (те саме можна сказати і про "Голодні ігри").

Оцінка - 4 з 10.