"Родила царица в ночь
Не то сына, не то дочь;
Не мышонка, не лягушку,
А неведому зверюшку".
О. С. Пушкін

Саме після таких фільмів, як «Химера» цей епізод з доброї дитячої казки викликатиме в сучасній свідомості малюків красномовні образи техногенних жахів. Не виключено, що після цього фільму його автор Вінченцо Наталі отримає негласне звання «автор найвишуканіших фільмів жахів». Фільм дивує своєю межею мерзотності та інтриги. «Це дивитись нереально, але ж це - красиво», - доводиться чути від багатьох глядачів.

Весь науково-фантастичний бекграунд сюжету одразу забувається, як тільки бачиш на екрані цей «прекрасний сексуальний жах» Химеру, на ім’я Дрен. Тому віднести фільм до фільмів-жахів якось не наважуєшся. Та й самі автори фільму якось на цьому не акцентували уваги. Тут немає ніяких гіпер-сучасних лабораторій з незрозумілим обладнанням і чудернацькими дослідами, котрими полюбляють дивувати своїх глядачів голлівудські режисери. Обставини фільму наче вихоплено з сьогодення. І саме в цьому – один з основних меседжів, які намагались донести В. Наталі та Ко.

Експерименти з ДНК – тема далеко не нова. Проте, до яких жахів можуть довести такі досліди ніде, окрім аматорських документалок чи нудних телепередачах не розповідалось. Так що цей фільм – певною мірою прорив в цьому напрямку.

А все почалось з того, що подружжя генетиків Клайв (Едріан Броуді) та Ельза (Сара Поллі) схрещують ДНК людини та звіра. До дівчинки, яка з’явилась в результаті такого експерименту вони відносяться як до своєї доньки. І, варто сказати, в цієї істоти існує якесь неприродне вміння збуджувати людські інстинкти. Спостерігаючи за її творцями, проти волі починаєш шукати причину всіх жахів, котрі робить ця Химера, не стільки в ній самій, скільки в самих генетиках, котрі захищаючи та плекаючи її, висліджують її чергові мутації.

Вони хоча й бояться її – все ж залишаються вченими «до кінця». Для них головне – детальне споглядання за дослідом. Однак, вони не передбачили, коли той «кінець» має наступити і коли химера стане небезпечною і для них самих.

Сценаристи фільму відірвались на вовну: у Дрен протягом фільму нескінченно з’являються нові властивості, кульмінацією яких стають розкинуті за спиною крила. Складається враження, що автори фільму намагались в одному персонажі зосередити всі жахи генномодифікованих мутантів.

Щоб не наповнювати фільм традиційними стрибками «минуло 5-10-15 років», таким чином зупиняючи увагу глядачів на найяскравіших моментах життя цієї істоти, сценаристи надумали химері гіперактивний ріст. Заодно і на гриму головних героїв заощадили, та й сам фільм вийшов динамічнішим.

В цього фільму, до речі, існує реальна історія: більше десяти років тому вчені Джеремі Ріфкін і Стюарт Ньюмен подали патент на методи створення істот «людина-звір». При цьому вони ставили собі за мету не налагодження «конвеєру, з якого б сходили монстри», а назавжди заборонити людині подібного роду експерименти.

Незважаючи на оскароносця в головній ролі та інші переваги фільму, його справедливе місце – «категорія Б». Адже основний акцент в ньому зроблено саме на зовнішні ефекти.

Ігрове кіно завжди полюбляло грати з наболівшими темами. Погодьтесь, що поява в кінотеатрах фільмів, скажімо, на екологічну тематику внесло багато чого нового в набір класичних сюжетів про кохання, смерть, війну, біографічні стрічки тощо. Зараз же, коли вже близько як півроку не з’являється стрічок про те, як «ганебно людина засмічує довкілля» - саме час для розвитку нової теми. Ну а розповісти про жахи генної інженерії, мабуть, одна з найблагодатніших тем. До речі, Наталі вже заявив про початок роботи над продовженням історії про Химеру.

Kairos