Мда... Це звичайно не „Ігри разуму”, тут нема такого екшену, і на перший погляд фільм доволі нудний... Але це тільки на перший погляд...Я б сказала, фільм не нудний, а під настрій. Погодьтесь, кожна людина (якщо ти, звичайно, не американець) коли-небудь втомлюється від спецефектів і їй хочеться чогось більш життєвого... Так от, якщо в тебе поганий настрій і тобі закортіло сховатись від усіх, поскаржитись на щось, поспівчувати героям, а заразом і собі, то темна зала кінотеатру і „Доказ” на екрані – саме для тебе...

Це фільм про геніального у минулому математика, який страждає (як це нерідко трапляється у людей цієї важкої і певною мірою небезпечної професії) на якісь психічні розлади (Ентоні Хопкінс). Його ж дочка (Гвінет Пелтроу) змушена покинути свій університет та успадковане зацікавлення математикою і цілковито віддатись піклуванню про батька. Після смерті генія, його учень (Джейк Гілленхаал), що ледь не боготворить старого, знаходить в одному з його 103 зошитів доведення теореми про натуральні числа, над якою людство б’ється вже не одну сотню років...

Сюжет інтригує з самого початку (незрозуміло чому сєр Ентоні Хопкінс, перебуваючи у доброму гуморі, ледь не насмішкувато каже Гвінет: „Я вже мертвий!” Погодьтесь, це збиває з пантелику....) Далі все розвивається більш спокійно (Тут на перший план виходить ліричні теми кохання та взаємовідносин Гвінет із сестрою). А потім, застосувавши ще Гомерівський прийом ретроспекції, режисер показує всю нелегкість сімейних відносин та особисту трагедію великого математика.

Математичну сторону цього кіна моя подруга-кібернетик розкритикувала, але всі інші сторони, сподіваюсь, не залишать вас байдужими.

+ цікава режисерська робота
+ цікавий сюжет (нічого не зрозуміло аж до самого кінця)
+ гарна гра гарних акторів (Джейку, ти супер!)
+ людяний і теплий фільм (ніжному і співчутливому жіночому серцю він буде зрозуміліший)

- повний переклад – це щось страшне
- ну добре, місцями фільм і справді трохи нуднуватий...

Іва