Я так Його чекала. З нетерпінням. З насолодою. Рахувала місяці, дні, хвилини до цього заповітного дня, коли Він буде зі мною. Морочила голову батькам, собі, своїм подругам. Але ось Він уже тут, у моїх руках – квиток на “Гаррі Поттера...”... Не очікували? Що ж, у будь-якому випадку, я така була не одна. На перший ранковий показ четвертої стрічки про хлопця-чарівника зібрався все ж не повна зала кінотеатру (будні все ж таки...), але таки багатенько людей. Усі з приємними посмішками очікували початку стрічки, хоча після 10 хвилин реклами деякі посмішки таки зникли... Та, незважаючи на це, з появою на екрані заповітних слів “Гаррі Поттер та кубок вогню” усі з готовністю поринули у світ магічних пригод. І тут почалося...

Переказувати сюжет, думаю, немає сенсу, оскільки більш ніж шістсот сторінок книги, “затиснені” в один фільм, - вистава не для людей зі слабкими нервами. Чи поганою пам’яттю. Гаррі Поттер, хлопець-чарівник, переходить на 4-ий курс навчання у магічній школі Гогвортс, де на нього очікує... ні-ні, не навчання як таке і не уроки, а особливі, магічні змагання – Турнір Трьох Чарівників. Чи стане Гаррі переможцем і чи вміє юний Поттер танцювати вальс – про це ви дізнаєтеся після перегляду стрічки, я Вам цього секрету не відкрию! А от загальне враження від стрічки – будь ласка.

Тож, почнемо з того, що якщо Ви не читали книжку, ти ризикуєте абсолютно “загубитися” та “втратити” сюжет фільму. Здається, автори стрічки орієнтувалися тільки на запеклих фанів “поттеріани”, оскільки, вхопивши то тут, то там уривки з книги та екранізувавши їх, стрічку перетворили на, так би мовити, ілюстрації до книги, а не довершену та цілісну картину з логічним сюжетом. У фільмі багато пропущених епізодів, і це, в принципі, зрозуміло, оскільки ця частина бестселеру Джоан Роулінг аж надто велика для екранізації. Та все ж таки саме це не надає стрічці тої привабливості, чарівності, яку має книга. А от іноді режисери ще й перегинають палицю у зображенні психологічних переживань героїв фільму: чого тільки коштує істерика Герміони Грейнджер після Балу. Щодо гри акторів, то тут майже нічого не змінилося. Руперт Грінт цього разу на висоті (нарешті йому пояснили, що Рон – не мляве боягузливе хлопчисько, а нормальний, хоча й трохи дивакуватий хлопець!), а от інші... Маю на увазі молодих акторів. Щодо досвідчених майстрів – тут претензій немає: Ральф Файнс, наприклад, просто чарівний!

Та, незважаючи на всі ті недоліки, 4-та стрічка, хоча і залишилася дечим незрозумілою для багатьох “непосвячених”, але для справжніх шанувальників книг про Гаррі Поттера стала чимось схожим на зустріч зі старими друзями. Тож хоч яким уривчастим та неповним не був фільм – гарний настрій після нього гарантовано – а для того і потрібні казки!

Jane