«Суррогати» (в український прокат фільм вийде під назвою «Клони») – це перша режисерська робота Джонатана Мостоу після горезвісного «Термінатора 3», яка потрапила на великий екран. Фільм розповідає про недалеке майбутнє, в якому люди фактично перестали використовувати власні тіла, віддаючи перевагу їх досконалим замінникам – роботам-суррогатам.

Переглянувши ефектний трейлер складалося враження, що на екрані ми побачимо в основному крутий екшн і спецефекти. Цим постановщики фільма дуже даремно ввели глядача в оману, адже картина по суті являє собою фантастичний детектив з незначним елементом драми, і екшену там насправді не густо. Більше того, наслідуючи чийсь дурний приклад, всі екшн-сцени і навіть багато ключових моментів фільма нам показали в рекламних роликах, чим уже автоматично забезпечили певну кількість невдоволених після перегляду. Втім, основне – це не чекайте від «Суррогатів» видовищного бойовика, і особливих претензій до постановки у вас не буде. Гумору в фільмі немає. Музика є. Не погана і не надто хороша, музика просто є.

Стосовно сюжету і змістовного наповнення, то «Суррогати» це фільм на тему «застав дурня Богу молитися – він лоб розіб’є». Перспективи роботів-суррогатів в сучасному суспільстві були б неймовірними: каліки та немічні отримали б повноцінне життя, військові та міліціонери більше не підставляли б себе під кулі, вчені отримали б змогу абсолютно безпечно проводити дослідження в агресивних середовищах, тощо. Натомість закінчилось все тим, що привередливі дами почали залишатись вічно молодими, різноманітні збоченці нарешті отримали можливість витворяти що завгодно зі своїми тілами, і виходити з дому власною персоною в кінці кінців стало просто не модно. І все це лише через те, що комусь дуже подобалось заробляти великі гроші на людських слабкостях, а самі люди охотно пішли на поводу. Нічого перечити, в житті часто трапляються подібні приклади. Та й ми не такі вже й далекі від цього нового суспільства, як здається на перший погляд: бурхливий розвиток інтернету та соціальних мереж давно зробив можливим створити собі певний образ і, використовуючи його, систематично спілкуватися з людьми й вирішувати проблеми не встаючи з крісла. Щоправда, поки що не суррогатного.

Драматична складова фільма особливою вишуканістю не виділяється. Ідея, що неможливо мати людські почуття до пластмасової ляльки, на практиці виявилася не настільки зворушливою як того хотілося б. Тим, що могло б стати справжньою ізюминкою фільма, сценаристи також практично не скористалися: «хто є хто» нам як правило розкривають більш-менш завчасно, і вияснення питання хто ж насправді яким суррогатом управляє жодних особливих сюрпризів нажаль не приносить. Дуже шкода, адже на цьому можна було побудувати доволі цікавий і вміру закручений сюжет. Хоча, якщо подивитися формально, то всіх потрібних моментів у фільмі так чи інакше торкнулися, але зробили це так само формально і доволі сухо, без ентузіазму.

В загальному, кіно виглядає трохи «сируватим». Сценаристи й постановщики так і не зуміли використати на повну потужність той колосальний потенціал, який мала ідея «Суррогатів». Тим не менше, картина всеодно вартує уваги. Це досить цікава антиутопія, яка висловлює певною мірою оригінальний погляд на можливий розвиток людства, і безперечно може сподобатись глядачеві, якщо тільки він не очікує від фільма надто багато. Та й крім того, де ще ви зможете знову побачити молодого Брюса Уілліса?

PDima