Людина створила штучний розум, але не змогла дати механізмові душу. І одного разу її творіння підняло руку на свого творця. Нова анімаційна картина Шейна Еккера «Дев’ять» присвячена наслідкам війни між людьми і машинами.

Таким міг би бути «Термінатор». Перед нами відкриваються руїни цивілізації, світ, у якому більше немає ні людей, ні тварин, є лише сталеві монстри і… ляльки. Мультфільм дуже динамічний і доволі видовищний. Оригінальний саундтрек добре вписався, місцями прослуховується навіть хорова музика. Графіка виконана на дуже високому професійному рівні. Постапокаліптичне майбутнє змальоване до дрібниць практично досконало, завдяки чому створюється потрібна атмосфера картини. Особливо хочеться відзначити, що спеціалістам по спецефектах вдалося відмінно передати образи ляльок. Їх обличчя, можливо, позбавлені людських рис, але не позбавлені людських емоцій. На фоні масивних руїн міста насправді відчувається мізерність та вразливість головних персонажів. Крім того, стрічка не обділена і сюжетом, хоча й не надто закрученим і доволі прямолінійним.

Поряд з бездоганною графікою і прекрасною постановкою, новий мультфільм несе в собі глибоку ідею. Фактично, стрічка ставить перед глядачем одне конкретне запитання і дає на нього цілком конкретну відповідь. Йдеться про те, чи може існувати життя без душі. Відповідь банальна: може, але не довго. При цьому автори картини проводять явну межу між душею та інтелектом: ляльки виступають уосібленням душі, машини ж є втіленням холодного розуму. На протязі всього мультфільма глядачеві постійно натякають, що холодний розум – це абсолютне зло, але нажаль зовсім не задаються метою пояснити причини настільки глибоких висновків. Картина не розкриває перед нами витоків війни між людьми і машинами, лише творець штучного інтелекту пояснює: «моє творіння з самого початку було небезпечним, бо я не дав йому душу».

Що стосується штучного інтелекту, то сьогодні під ним, як правило, розуміють лише здатність машини самостійно досягати наперед визначених цілей. Якщо ж машина доросла до рівня живої істоти і почала сама ставити собі задачі, то в сучасному розумінні це вже виходить далеко за рамки штучного інтелекту. Тим не менше, нічого більшого творці картини своїм машинам чомусь не приписують. Які ж цілі ставили перед собою «розумні» машини, знищуючи життя на планеті, історія замовчує. Так чи міг один лише холодний розум послужити причиною кривавої війни і знищення всього живого? Не вдаючись в подібні деталі, автори стрічки без особливих пояснень і угризань совісті вішають на машин клеймо: «бездушні».

В іншому кутку рингу – душа. Оскільки машини не мали не мали душі, з часом вони «засинали». Виглядає це так, наче будь-який неодушевлений організм приречений на загибель… від старості. Щоб продовжити собі життя, машини шукали душу. При цьому душу автори мультфільма чомусь явно міряють порціями, і чим більше душі, тим краще: щоб повернути машину до життя виявилося достатньо всього однієї душі, але ніхто не пояснює, чому механізм хотів забрати й інші. Крім того, сюжет мультфільма залишає без відповіді й багато інших цікавих запитань. Поведінку механізмів місцями складно пояснити: як для одного лише холодного інтелекту, на них навішали забагато. Крім того, мультфільм неявно висловлює доволі нетрадиційний погляд на взаємозв’язок душі і тіла: трішки проаналізувавши сюжет, легко прийти до висновку, що душа повинна гинути разом з тілом.

Безперечно, душа – основа всього живого. Але чи можна проводити межу між душею та інтелектом? Мультфільм надзвичайно дискусійний і залишає багато відкритих питань. Картина явно розрахована не на дітей: бракує комічних сцен, «дитячої» складової практично немає. Щодо дорослої аудиторії, то погляди на цей мультфільм швидше за все будуть залежати від того, наскільки ви захочете вникнути в суть показаного на екрані. Дивлячись «Дев’ять», спробуйте зазирнути глибше, тільки тоді ви зможете отримати справжнє задоволення від перегляду. Кіно, взагалі кажучи, не для всіх.

PDima