Все починається з того, що вуличний сирота Дастан (Джейк Джілленхол), ще хлопчиком, заступається за свого приятеля, якого схоплено на крадіжці, від чого сам потрапляє до рук патруля. Хоробрість юнака здивувала короля, який проїжджав поряд і останній здійснює небачене – всиновлює хлопчину. Через роки, коли виростуть обидва рідних сина короля і сам Дастан, вони зі своїми військами відправляться взяти священне місто Аламут, котре начебто постачало зброю персидському недругу. Однак істиною причиною цього нападу стане підступний план одного з родичів короля, який жадає захопити трон. Ну а Дастан виявиться єдиним, кому цей план стане відомим і, залишившись в цій історії крайнім, йому треба буде все розставити по місцях. Так що в історії кіно з’явився ще один знедолений герой, котрий в результаті стає єдиним, кому відома істина.

Протягом фільму Дастан стрімко пробігає вузькими вуличками персидського міста, при цьому встигаючи оминати стріли переслідувачів, підіймається кріпосною стіною, самостійно розправляється з озброєними до зубів воїнами, демонструючи при цьому один за іншим майстер-класи по паркуру.


Його супутницею стає красуня Таміна (Джемма Артертон), принцеса Аламута. Спочатку, її цікавить лишень сам магічний кинджал, що випадково потрапив до рук принца. Однак з плином цієї пригоди, з її обійм із принцом зникає підступне бажання відібрати заповітний клинок, а в очах поступово спалахує вже зовсім інше почуття…

Творець комп’ютерної гри, яка «надихнула» авторів фільму, в нещодавньому інтерв’ю відзначив на користь декораторів, що у героїв іграшки «були помаранчеві обличчя величиною зо чотири пікселя». Однак і без цієї заяви, як костюмерам, так і тим, хто займався кастингом варто віддати належне. Кількість костюмів для головних героїв рахують тисячами, а вишуканість деталей в декораціях, масштаби масовок і колорит навіть випадкового в кадрі араба просто дивує.

Словом, як це часто трапляється, рятуючись від переслідування і намагаючись довести несправедливість свого звинувачення, герої попереджують кінець світу, і завмирають в неземному поцілунку на весь екран, після чого під сентиментальну музику з’являється всіма очікуваний напис «кінець фільму». Проте автори «Принца», не дивлячись на ряд відверто попсових сцен, все ж знайшли можливість наповнити картину оригінальною дотепністю та драйвом, котрі відволікають від багатьох штампів.

Окрім того, фільм пропонує черговий (і що варто відмітити) не затасканий спосіб пересування в часі – замість громіздкої машини з безліччю трубочок, колб, екранчиків і проводів – тут тільки кинджал.

Можна сказати, що автори фільму почали роботу над історією про бравого персидського принца «по нужді». Режисер фільму Майк Ньюелл декілька років тому ледь не провалив екранізацію твору латиноамериканського генія Гарсіа Маркеса «Кохання під час холери». Так що іменитому режисеру треба було відновити свій авторитет як перед самим собою, так і в очах публіки і зняти успішний фільм.

В свою чергу всім відомому продюсеру фільму Джеррі Брукхаймеру необхідно було запустити новий конвеєр фільмів-блокбастерів, адже його пірато-карибська серія скоро залишиться тільки в історії. Одразу по закінченні роботи над «Принцом Персії», продюсер починає роботу над четвертою (і, здається, останньою) частиною «Піратів Карибського моря: На дивних хвилях», коли з фільму остаточно піде Джонні Депп. Так що тепер стрілянина, пригоди, магія і переслідування будуть розгортатись не під вітрилами, а в східних палацах та пустелях.

Шанувальники всього «персидського», які добре орієнтуються в назвах одеж, ритуалах, звичаях та інших елементах східної культури з самого початку фільму будуть збентежено кривитись від незначних, але частеньких неточностей. Але будьте спокійні – вже на п’ятнадцятій хвилині ви зрозумієте, що все, що відбувається на екрані – велика «художня умовність» і, спокійно ковзнувши по спинці крісла, продовжуйте слідкувати за вправними стрибками героя.

Kairos